Народився в Польщі та виріс у Данії. Знає життя емігранта зсередини. Czesław Mozil з редакцією Razem Norge про дорослішання, життя «тут» і «там» та найкращу зброю проти дискримінації. А також про дивовижну форму проведення концертів, які відбудуться у Норвегії у травні.
Я завжди знав, що я поляк, який живе в Данії, а не поляк, який хоче стати датчанином.
Редакція Razem Norge: Ти виїхав з Польщі, коли тобі було 5 років. Повернувся назад вже дорослим чоловіком. Що ти уявляв про країну над Віслою та поляків до того, як почав жити в Польщі?
Czesław Mozil: Своє перше уявлення про Польщу та поляків я отримав, коли відвідував сім’ю ще підлітком, а потім, ставши дорослим, я приїжджав до Кракова, щоб відвідати друзів, які там навчалися. Тоді я почав приїжджати до Польщі власним маршрутом – завдяки цьому я відчував, що пізнаю Польщу все краще і краще, хоча у мене є таке враження, що напевно ніхто не пізнає Польщу краще, поки не поживе там і не зіткнеться з системою, що іноді є незрозумілою людям, які жили за кордоном.
За чим найбільше сумуєш, коли ти далеко від Польщі?
Найбільше я сумую за дружиною, котами і квартирою у варшавському районі Праги. Без сумніву, це місце, яке є моїм домом і за яким я сумую. Дуже приємно мати місце, за яким сумуєш і знати, де є твій дім.
Що ти найбільше цінуєш в Данії?
Найбільше я ціную в Данії те, що датчани дуже логічні та менш емоційні, тому, коли вони обговорюють або піднімають будь-які соціальні проблеми, навіть у політиці, це завжди більш змістовно та без емоцій. І що я також ціную в Данії, це те, що все таке неймовірно гарне – від архітектури, ландшафтів до самих людей.
Як еміграція та зростання як іммігранта в Данії вплинули на тебе? Чи почувався ти як вдома?
Я завжди знав, що я поляк, який живе в Данії, а не поляк, який хоче стати датчанином. Я був просто емігрантом, сином польки та українця, тому, думаю почувався як вдома. Проте я був свідком того, як до моїх колег з Туреччини, Марокко та Ірану, які мали інший колір шкіри, ставилися інакше. Це те, що я дізнався лише в дорослому віці, що насправді до мене ставилися як до датчанина, тому що зазвичай у магазинах іграшок чи цукерок ніхто не знав, звідки я, тому що я був білим, а мої друзі були темними.
Я думаю, що діти можуть спілкуватися між собою, якими б різними вони не були. Тільки ми, дорослі, вчимося бачити один в одному ворогів.
Ти визнаєш, що твої перші данські друзі на майданчику були не корінними датчанами, а переважно арабами, які погано розмовляли данською. В одному зі своїх інтерв’ю ти сказав, що «ми були для вас чужими». Як це вплинуло на твоє дорослішання?
Так, усі мої друзі були з арабських країн, і це надзвичайно вплинуло на моє дорослішання, тому що арабська культура і взагалі культура Сходу мені дуже близькі. Це також напрямки, які ми з дружиною обираємо, коли їдемо у відпустку. Ми всі були різними: я відрізнявся від данців, мої колеги відрізнялися від данців, а данці відрізнялися від нас, і тому ми могли спілкуватися один з одним. Я думаю, що діти можуть спілкуватися між собою, якими б різними вони не були. Тільки ми, дорослі, вчимося бачити один в одному ворогів. Діти граються разом і розмовляють між собою на майданчику, тому що їм ще ніхто не сказав, що хтось з іншим кольором шкіри – це чужий, а якщо він чужий, то він гірший.
Як поляки сприймались данцями в часи коли ти там ріс?
Поляків не сприймали як велику громаду, якою вони є зараз у Данії, але їх завжди сприймали дуже позитивно. Мені здається, і я також сподіваюся, що поляки мають дуже добру репутацію в Данії, а також у Норвегії та Швеції.
Чи стикався ти з проблемою расизму чи дискримінації?
Як я вже сказав раніше, ні, я не відчував дискримінації чи расизму, але я також був досить нескромним хлопчиком і не дозволяв будь-яких коментарів. Мабуть, мені завжди щастило з повагою.
Найефективнішою формою протидії дискримінації є просто діалог.
Чи відчував ти коли-небудь дискримінацію в Польщі чи деінде у світі?
Дискримінацію за фоні польської приналежності, безумовно, було не важко зазнати за межами Данії. Я мав «задоволення» в московському аеропорту відчути, що я поляк, або у Вільнюсі, де польська меншина дуже дискримінована. Такі ситуації траплялися зі мною в різних місцях по всьому світу, але насправді це лише винятки. Загалом я думаю, що нас дуже люблять, хоча мушу визнати, що за останні вісім років я менше пишався тим, що я поляк, коли був за кордоном.
Що на твою думку, ефективно допомагає протидіяти дискримінації?
Найефективнішою формою протидії дискримінації є просто діалог. Є такий анекдот: сидять будівельники, читають газету і кажуть: «О, подивись! Цей худий, і цей худий! Що вони роблять?” і раптом їхній друг Алі каже: «Панове, про що ви говорите? Що ви робите? Ти погано говориш про моїх братів і сестер!» На що ті відповідають: «Але, ми не про тебе говоримо, ми знаємо і любимо тебе, ми говоримо лише про інших!»
Ось чому, на мій погляд, це завжди діалог і усвідомлення суспільства про те, що у вас інший колір шкіри або вихідні в інший день календаря, не означає, що ми не можемо ладнати і не можемо бути братами і сестрами або принаймні жити разом у злагоді.
Питання про ідентичність нелегкі, але й дуже важливі. Ти, будучи дитиною українця та польки, зростав в Скандинавії, відчував себе іншим і невідповідним? Де ти шукав відповіді на питання про те, хто ти і які стратегії свідомо чи несвідомо дотримувався?
Як дитина українця та польки, мушу визнати, що для мене це було найголовніше, про що я згадав і в альбомі Księga Emigrantów. Том 1. що мої батьки ніколи не скаржилися ні на Польщу, ні на Україну, ні на Данію – наш новий дім. Це змусило мене не почуватися чужинцем, я просто знав, що я син емігрантів і що Данія була моєю новою країною. Хоча, будучи підлітком, ти шукаєш свою ідентичність і хочеш знати відповідь на різні запитання: Чому батьки переїхали? Чому Данія?… Але крім цього я відчуваю, що завдяки моїм батькам і тому, що я ходив до суботньої школи польської мови та релігієзнавства, був скаутом і вівтарником, хоча мої батьки не дуже багато ходили до церкви – все позитивно вплинуло на формування моєї особистості. Також важливим і дуже хорошим було підтримання контакту з польською громадою. Будучи дорослим, я зрозумів, наскільки важливо для інтеграції те, що чим краще ти знаєш своє коріння, тим краще ти інтегруєшся в новій країні, де живеш.
А як тебе сприйняли в Польщі, коли ти вирішив жити в Кракові?
Коли я жив у Кракові чи раніше, коли я приїжджав до Кракова і мене ще не знали як Czesław Śpiewa, мене сприймали як дуже цікавого, фантастичного музиканта. Проте Краків настільки специфічний, що коли людина вийшла на більш широку аудиторію, раптом з’явилася на білбордах Х-фактора, то Краків став пеклом, і я мушу визнати, що це місто, яке я пам’ятаю і люблю сюди приїжджати, але мені більше подобається звідти повернутися до Варшави.
В одному з інтерв’ю ти сказав, що від успіху у тебе не запаморочилось у голові, в тому числі й тому, що життя тобі далось нелегко і дякуючи тому ти твердо крокував по землі. Який важкий досвід сформував тебе найбільше?
Я думаю, це тому, що я завжди хотів працювати. Моєю першою роботою була доставка газет, мені було 13 років, потім, коли мені було 16, я працював у кінотеатрі та McDonald’s, і так і залишилося, я завжди працював і займався чимось поза музикою. Так і сьогодні. Цей баланс дуже хороший, і я вважаю, що кожна молода людина повинна якомога раніше намагатися заробляти собі кишенькові гроші та брати відповідальність за роботу. Все це надзвичайно повчально і це маленькі кроки, щоб потім не боятися і не боятись ризикувати на роботі. Це був хороший урок взяти кредит і купити паб з другом, коли ми працювали по 18 годин на добу, тому що крім пабу ми ще працювали, я перекладачем на будівництві, а мій друг – будівельником і столяром, так що це був хардкор, і я б не побажав цього жодній молодій людині.
…батьки ніколи не скаржилися на Польщу – країну, з якої хотіли виїхати. Не нарікали вони і на Данію – країну, яка не могла дати їм усе статусне, що вони мали в Польщі та Україні.
Ти визнаєш, що ніколи не будеш вільно говорити польською чи данською мовами. А якою мовою ти думаєш?
Досі буває так, що іноді я думаю польською, іноді данською, залежно від ситуації, і це те, на що я не можу вплинути. І тепер, коли я поїду до Копенгагена на кілька днів, є великий шанс, що я буду думати данською в Копенгагені, але насправді я цього ще не перевіряв. Це настільки нелогічно, що змінюється навіть кілька разів на день.
Чи є щось, що в тобі легше висловити данською мовою і навпаки польською?
Це складне запитання, і мені важко відповісти. Звичайно, 15 років тому мені було легше висловлюватись без проблем данською. Зараз, коли я живу в Польщі вже 15 років, данська мова починає ставати все важчою, вона потроху зникає, і я іноді починаю замінювати данські слова англійськими, але все більше і більше речей мені дається легше польською.
Ти закінчив музичну академію. Вивчав полоністику і кажеш, що це було провалом. Що для в тебе було найскладнішим?
Я ходив на уроки польської мови, але для мене було таким шоком, коли мій друг, який почав вивчати полоністичний курс на першому курсі і не знав жодного польського слова, через півроку був кращий за мене у польській граматиці. Я зрозумів, що той факт, що я розмовляв польською вдома, не обов’язково означав, що я також писав і говорив правильно. Я радий, що не продовжив це, тому що мушу визнати, що це був певний спосіб зіткнутися з реальністю, в Данському університеті в Копенгагені, хоча я чудово розмовляв польською та мав хороший контакт із польською громадою, я не обов’язково реалізував себе в полоністиці, це було важко.
Ти вдячний своїм батькам за те, що вони виховали у тобі почуття терплячості до інших культур і націй. Чи можеш ти порадити батькам, які виховують дітей за кордоном, як виховувати в них відкритість?
На мій погляд, важливим було те, що мої батьки ніколи не скаржилися на Польщу – країну, з якої вони хотіли виїхати. Не нарікали вони і на Данію – країну, яка не могла дати їм усе статусне, що вони мали в Польщі та Україні. Їм доводилося багато працювати, але вони не перекладали на своїх дітей тяжке становище емігрантів, і тому я мав відчуття, що я не чужий і що Данія дружня до мене, тоді як для моїх батьків країна була чужа, які мали найтяжче як емігранти, бо емігрували після сорока.
Ти вже був в Норвегії кілька разів. Чи можеш ти спілкуватися з норвежцями данською? Які твої враження від попередніх відвідин до цієї країни?
Норвезька та данська пишуться однаково, мені трохи легше порозумітись зі шведами, але я можу спілкуватися і з норвежцями! У мене завжди були дивні почуття до норвежців. Норвежці у мене асоціюються з кумедними мультиплікаційними героєми, тому що я вчився з ними в музичній академії і завжди саме норвежці святкували своє національне свято, найбільше пили і були найбільше божевільними. Тож я вважаю норвежців досить веселою нацією, але в самому позитивному та сердечному сенсі.
Як виглядають твої сольні концерти?
Якщо хтось ніколи не був на сольному концерті, то сама форма проведення вас здивує. Це будуть не просто пісні, це будуть анекдоти, баланс між плачем і сміхом, спроба поглянути на нас, поляків, з точки зору хлопчика, який не виховувався в Польщі. Я думаю, що багато емігрантів, які приходять на концерт, розуміють, що те, що я пережив у дитинстві, – це саме те, що теоретично зараз можуть проживати їхні діти, як діти польських емігрантів. Іноді вони приходять до мене після концертів і лише тоді розуміють, що я теж йшов шляхом їхніх дітей, що я виріс в еміграції в Данії, вони в Норвегії, але все це дуже схоже.
Як би ти закінчив речення:
Я є…
Я є щасливою людиною по житті, яка ніколи не боялася дуже тяжко працювати, тому я думаю, що інколи можна заробити щастя, багато працюючи.
Стаття створена в рамках проекту Bufdir: «Протидія расизму, дискримінації та мові ворожнечі 2024»